Росіяни: хто вони, звідки і чому це важливо

Росіяни: хто вони, звідки з’явилися і чому це стосується України

Росіяни — східнослов’янський народ, який сформувався в XV–XVI століттях на теренах колишнього Володимиро-Суздальського, а згодом Московського князівства. Це не абстрактне етнографічне поняття, а конкретна спільнота з власною історією колонізації, мовою, релігією і дуже специфічним ставленням до сусідів. Для України це питання принципове: понад 350 років Москва намагалась переписати саму назву «руський», привласнити спадщину Київської Русі і ствердити, що «русские» і «росіяни» — одне й те саме. Насправді ні.

Ця стаття — спроба зібрати в одному місці базові факти про те, хто такі росіяни, як вони з’явилися, чому їхня кількість у РФ формально перевищує інші народи і чому знання їхньої історії допомагає українцям краще розуміти події сьогодення. Тут не буде оціночних суджень «загалом про всіх» — лише перевірені дані, імена, дати й те, як вони пояснюють реальність, в якій ми живемо.

Походження назви: чому «русскіє» — це не «русини»

Самоназва «русскіє» з’явилася у XV–XVI століттях у Московській державі. Вона походить від словосполучення «русскіє люді», де другу частину з часом перестали вживати, і прикметник став окремим іменником. Водночас на землях, які входили до Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, закріпилася назва «русин» (однина) і «русь» (множина) — так називали себе предки сучасних українців і частково білорусів.

Українські автори давно звернули увагу на цю підміну. Після 1654 року, коли Військо Запорозьке потрапило в орбіту Москви, етнонім «руські» поступово переносився з православної спільноти Речі Посполитої на мешканців Московського царства. Саме тоді й виникла плутанина, яку Росія експлуатує до сьогодні: «русский» означає і «російський», і «руський» — залежно від контексту. Для українця різниця принципова: «руський» — це Київ, Чернігів, Галич, а «російський» — це Володимир-на-Клязьмі, Москва, Кострома.

Крім нейтральних самоназв, у вжитку є ціла низка історичних імен: московити, москвини, великороси, москалі. Деякі з них — як «москалі» — спочатку були просто побутовим найменуванням, а згодом набули зневажливого забарвлення. У XVI–XVII століттях в Україні «москаль» означав передусім солдата московського війська, і саме з цим значенням слово ввійшло в літературну мову.

Як формувався народ: від князівства до імперії

Ядром російської етнічної території було Володимиро-Суздальське, а згодом Велике Московське князівство. На початку XVI століття ця територія становила близько 1 млн км², а чисельність населення — орієнтовно 5–6 мільйонів осіб. Межі розселення досить точно окреслили західні дипломати: папський посол Іоанн де Плано Карпіні у 1246 році і французький посол Вільгельм де Рубрук у 1253–1254 роках. Рубрук, зокрема, зазначав, що землі Русі лежать на північ від Перекопу, вкриті лісами і тягнуться від Польщі й Угорщини до Танаїда.

Протягом XVI–XVIII століть росіяни поступово колонізували Помор’я, Середнє Надволжжя, Урал, Західний та Східний Сибір. На цих територіях вони витіснили або асимілювали тюркські народи — татар, чувашів, башкирів — і фінські — мордву, удмуртів, марійців. У другій половині XVIII століття розпочалася колонізація Передкавказзя і Степу, де росіяни зустрілися з українською хвилею переселення, а з кінця XIX століття — Далекого Сходу, куди масово переселялися й українці (так званий Зелений Клин).

У Європі етнічна територія росіян зросла з 1 млн км² на початку XVI століття до 2,6 млн км² на початку XX століття. Це розширення відбувалося переважно на південь і схід — на землі, де раніше жили інші народи. Саме тому значна частина «російськості» сучасної РФ — це результат багатовікової русифікації, а не природного демографічного зростання.

Період	Ключова подія	Наслідок для етносу
XV–XVI ст.	Оформлення Московського князівства, закріплення етноніма «русскіє»	Поява окремої етнічної ідентичності, відмінної від українців і білорусів
XVII–XVIII ст.	Колонізація Поволжя, Уралу, Сибіру	Асиміляція фінських і тюркських народів, зростання чисельності
Кін. XVIII — XIX ст.	Заселення Передкавказзя, Степу, Далекого Сходу	Зіткнення з українською колонізацією, перенесення етноніма на інші землі
1861 рік	Скасування кріпосного права	Формальне звільнення селян, збереження елементів залежності аж до радянських колгоспів
1917–1922 рр.	Більшовицька революція, утворення СРСР	Росіяни стають «титульною нацією» нової імперії, але й основною рушійною силою репресій проти самих себе

Чисельність і діаспора: цифри, які пояснюють політику

На початок XXI століття загальна кількість росіян у світі становила близько 137 мільйонів осіб. З них у Російській Федерації — 111 млн (за переписом 2010 року). Решта — діаспора, яка здебільшого сформувалася в результаті еміграції після 1917 року, депортацій радянського періоду і переїздів 1990-х.

Найбільші громади росіян за межами РФ розташовані в Казахстані (3,8 млн станом на 2010 рік), США (2,6 млн), Україні (1,7 млн у 2020 році) та Білорусі (0,7 млн). Саме українська цифра — 1,7 мільйона — багато що пояснює в логіці Кремля. Росіяни становлять найбільшу національну меншину в Україні, Казахстані, Латвії та Естонії, і Москва десятиліттями використовувала це як привід для політичного тиску: «захист співвітчизників» став одним із ключових аргументів і для анексії Криму у 2014 році, і для повномасштабного вторгнення 2022 року.

При цьому сама РФ далеко не така «російська», як це уявляється з Москви. Згідно з поправками до Конституції 2020 року, росіяни формально визнаються державотворчим народом. Але значною мірою ця «більшість» — результат політики русифікації, внаслідок якої етнічні удмурти, комі та інші фінно-угорські народи були асимільовані й зараховують себе до росіян. У реальності в багатьох національних республіках РФ росіяни становлять від 40 до 47% населення, але це не робить їх «корінними» — історія їхньої появи там значно коротша, ніж у тубільного населення.

Мова, релігія і ті «дрібниці», які формують ідентичність

Російська мова — рідна для переважної більшості росіян. Вона належить до східнослов’янської групи і тривалий час розвивалася в умовах штучної ізоляції від української та білоруської. У XIX столітті Микола Карамзін, а за ним і ціла школа істориків, закріпили уявлення, що «русскіє» — це прямі спадкоємники Київської Русі. Українська ж мова довгий час оголошувалася «малоросійським наріччям», а в радянський період — «діалектом російської», хоча структурно, лексично і фонетично вона є окремою мовою.

Релігійно більшість росіян належить до Російської православної церкви (РПЦ). Меншість сповідує старообрядництво — напрям, який виник у XVII столітті як протест проти реформ патріарха Нікона і зберігся донині в Уралі, Сибіру і Поволжі. Є також невеликі громади протестантів, мусульман (переважно в Татарстані, Башкортостані, Північному Кавказі), буддистів (Бурятія, Калмикія, Тува). РФ формально світська держава, але РПЦ має особливий статус і фактично виконує функцію ідеологічного інструменту, зокрема в окупованих регіонах України.

Для розуміння сучасної ситуації важливо й те, як формувалося саме поняття «російської цивілізації». Його послідовно просувають і в підручниках, і в державних медіа: «особливий шлях», «соборність», «духовні скріпи». Ці конструкти з’явилися не в народі, а в кабінетах істориків і політиків, і кожного разу, коли Росія готувала чергову війну, вони активувалися заново. Знати цей механізм — означає не дивуватися черговому вторгненню, а розуміти, звідки воно випливає.

Московія і «спадщина Русі»: як привласнювали чужу історію

Традиція починати російську історію з Київської Русі сформувалася в Російській імперії. Для додаткового контексту Тоді «русскими» називали взагалі всі східнослов’янські народи, а право на спадщину князів Києва, Чернігова, Галича закріплювалося за імперським центром. У радянській етнографії українці, білоруси і росіяни вже розглядалися як окремі народи, але офіційна історіографія зберегла імперський підхід: «Древняя Русь» подавалася як колиска трьох братніх народів, де «старший брат» — росіянин.

З точки зору українських істориків, історію Росії слід виводити з Московського князівства — родоначальника Російської держави. Саме Володимиро-Суздальське, а згодом Московське князівство стало ядром, навколо якого зростала імперія. Цю позицію поділяє і сучасна українська школа: Київська Русь — це українське, а не російське коріння, і саме тому спроби Москви «повернути» собі це коріння — це не питання академічної дискусії, а питання політики.

У цій логіці добре пояснюється і те, чому Кремль так болісно реагує навіть на згадку про самостійну українську ідентичність. Визнати, що українці — окремий народ із власною історією, означає визнати, що Москва століттями оперувала фальшивою конструкцією. А визнати, що Московія — спадкоємиця не Києва, а Орди, означає переписати всю імперську міфологію. Тому простіше воювати, ніж визнавати.

Демографічні процеси: чому цифри в РФ не збігаються з реальністю

Демографічна ситуація в Росії — окрема велика тема, яка безпосередньо впливає на її зовнішню політику. За різними оцінками, з 1991 року населення РФ скоротилося на кілька мільйонів осіб, незважаючи на спроби підняти народжуваність через «материнський капітал» та інші програми. Причини — низька тривалість життя чоловіків, висока смертність від алкоголізму, відплив молоді за кордон і втрати у війнах, зокрема в Україні.

Водночас імперські амбіції вимагають демонстрації «великої чисельності». У цій логіці й перепис 2010 року, і перепис 2021 року мали на меті зафіксувати «правильну» картину. Наприклад, у переписі 2010 року росіянами себе записали понад 111 мільйонів осіб, хоча реальна кількість тих, хто ідентифікує себе етнічно і культурно як росіянин, може бути меншою через асимільованих нащадків інших народів.

Росіяни — не «корінний народ» Сибіру, Далекого Сходу і навіть значної частини Нечорнозем’я. Це результат багатовікових міграцій і колонізації.
Висока частка «росіян» у національних республіках РФ — це наслідок радянської русифікації та переселень, а не природного демографічного процесу.
Скорочення населення РФ у XXI столітті посилюється втратами у війнах в Україні та еміграцією — за різними оцінками, з 2022 року країну залишили від 500 тисяч до понад 1 мільйона осіб.

Росіяни в Україні: історія, цифри, реальність сьогодення

Російська меншина в Україні — одна з найбільших у Європі. За різними переписами, у 2001 році в Україні проживало понад 8 мільйонів етнічних росіян, що становило близько 17% населення. До 2020 року, з урахуванням міграції, асиміляції і зміни ідентичності, їхня кількість оцінювалася приблизно в 1,7 мільйона осіб (тут варто враховувати різні методології підрахунку, включно з тими, хто ідентифікує себе росіянином за переписом і за поточним самовизначенням). У будь-якому випадку йдеться про мільйони людей, інтегрованих в українське суспільство різною мірою.

Історично російська присутність в Україні формувалася кількома хвилями: переселеннями після 1654 року, промисловим розвитком Донбасу в XIX — на початку XX століття, радянськими переїздами фахівців і військових, повоєнними депортаціями. Значна частина цих людей десятиліттями жила поряд з українцями, в українськомовному середовищі, і поступово інтегрувалася. Зокрема, в Харкові, Одесі, Дніпрі, Запоріжжі російськомовність була здебільшого побутовою, а не етнічною ознакою.

Саме тому «захист російськомовних» як привід для вторгнення — це маніпуляція. По-перше, російська мова в Україні й до 2022 року мала статус мови національної меншини і широко використовувалася в медіа, освіті й побуті. По-друге, значна частина тих, хто розмовляв російською, не ідентифікували себе як росіяни і не підтримували політику Кремля. По-третє, після 24 лютого 2022 року російськомовні українці масово стали до лав ЗСУ, ТрО і волонтерського руху, і цей факт повністю спростовує наратив «гнобленої меншини».

Регіон	Частка етнічних росіян (перепис 2001)	Динаміка до 2020-х
АР Крим	58,3%	Після 2014 року — депортації, переїзди, зміни ідентичності; частка значно скоротилася
Донецька область	38,2%	Відплив у РФ і на окуповані території, перехід частини на українські позиції
Луганська область	39,0%	Аналогічна ситуація, плюс активна роль у бойових діях з обох сторін
Харківська область	25,6%	Стабільно висока частка, але з переорієнтацією на українську ідентичність
Одеська область	20,7%	Активна інтеграція в український простір, особливо після 2014 року

Сучасні виклики: чому знання про росіян важливе для безпеки України

З 2022 року знання про те, хто такі росіяни, їхня історія, міфологія і політична культура, перестало бути академічним питанням. Це питання виживання. Російська імперська модель спирається на три ключові конструкти: «ми — спадкоємці Київської Русі», «російськомовні — це наші люди» і «Захід нас не поважає, тому треба бити першим». Кожен із цих конструктів потребує розуміння, щоб ефективно йому протидіяти.

По-перше, міжнародна спільнота має чітко бачити різницю між російським етносом і політичним режимом РФ. Це не означає «захищати росіян загалом» — йдеться про те, щоб санкції і тиск були спрямовані на конкретних осіб, структури і пропагандистські механізми, а не на етнос. По-друге, Україна має продовжувати політику інтеграції російськомовних громадян, яка довела свою ефективність: мовне питання в Україні ніколи не було причиною війни, причиною була імперська політика Москви. По-третє, дослідження етнічної історії, демографії, ідентичності — це інструмент стратегічної комунікації, який допомагає пояснити партнерам, чому «русский мир» — це не цивілізаційний вибір, а імперський проєкт.

З погляду пересічного українця, розуміння того, як формувався російський народ, допомагає і в щоденних речах: не вірити пропаганді про «братні народи», розрізняти росіян і кремлівський режим там, де це доречно, і не піддаватися на маніпуляції з мовним питанням. Адже в Україні живуть мільйони людей з російським корінням, і саме від того, наскільки вдало їх інтегровано, залежить стійкість країни.

Світові порівняння: як інші держави ставляться до своїх «імперських спадків»

Імперське минуле — не унікальна риса Росії. Британська, Французька, Нідерландська, Іспанська імперії теж мали свої «діаспори» і своїх «співвітчизників за кордоном». Але ключова різниця — у ставленні до цього минулого. Велика Британія після 1945 року поступово перейшла до моделі Співдружності націй, де колишні колонії стали рівноправними партнерами. Франція в 1960-х роках визнала незалежність Алжиру, попри внутрішній спротив. Іспанія інтегрувала автономні регіони з власними мовами.

Росія обрала протилежний шлях: замість деколонізації — реколонізація, замість деконструкції імперських міфів — їхнє посилення. Поправки до Конституції 2020 року, доктрина «русского мира», а від 2022 року — відверта війна за «історичні землі» — це логічне продовження політики, яка триває з XV століття. Саме тому міжнародна підтримка України — це не тільки захист конкретної країни, а й захист того світового порядку, де імперські амбіції більше не вважаються нормою.

Для українця цей контекст важливий ще й тому, що допомагає правильно позиціонувати свою боротьбу. Це не локальний конфлікт, а зіткнення двох моделей: імперської, де сила визначає право, і тієї, що ґрунтується на праві народів на самовизначення, міжнародному праві і людській гідності. Перемога України — це перемога другої моделі, і вона неможлива без розуміння того, що таке Росія як цивілізаційний проєкт.

Росіяни і війна: як змінюється суспільство всередині РФ

Повномасштабне вторгнення в Україну стало ударом і по самому російському суспільству. З одного боку, державна пропаганда змогла мобілізувати значну частину населення на підтримку «спецоперації», з іншого — десятки тисяч людей виїхали з країни, почалися репресії навіть проти лояльних громадян, а рівень тривожності і страху всередині РФ суттєво зріс. За даними незалежних опитувань (зокрема тих, що проводяться в еміграції), значна частина росіян засуджує війну, але не має інструментів для відкритого протесту.

Важливо розуміти, що всередині РФ існують різні групи. Є ті, хто щиро підтримує війну і сповідує імперські цінності. Є ті, хто байдужий до політики і зосереджений на виживанні. Є ті, хто проти війни, але боїться наслідків. Є ті, хто виїхав і намагається впливати ззовні. І є ті, хто співпрацює з Україною — від волонтерів, які допомагають біженцям, до військових і розвідників, які працюють на нашу сторону. Спрощення «вони всі однакові» таке ж небезпечне, як і спрощення «вони всі жертви режиму».

Саме тому Україна веде війну з державою, а не з народом. Це принципова позиція, яка закріплена і в офіційних документах, і в практичних рішеннях: наприклад, у спрощеному порядку надання громадянства росіянам, які зазнають переслідувань, у програмах реінтеграції для тих, хто вирішив залишитися в Україні, і в обережній роботі з тими, хто ще вагається. Це не наївність, а свідома стратегія, яка вже дає результати.

Що важливо знати, щоб не помилятися в оцінках

Перше: «росіянин» і «російськомовний» — не одне й те саме. У світі десятки мільйонів російськомовних людей, які не є етнічними росіянами: євреї, німці, греки, українці, білоруси, вірмени. Москва свідомо стирає цю різницю, бо їй вигідно, щоб уся російськомовна спільнота сприймалася як потенційна «п’ята колона». По-друге, не всі етнічні росіяни підтримують імперську політику. Багато хто з них воював або воює в українських Збройних Силах, допомагає волонтерськими ініціативами або просто намагається зберегти людяність у нелюдських умовах.

Третє, і це мабуть найважливіше: знання про етногенез, історію і демографію — це не «ворожнеча», а інструмент. Країна, яка знає, звідки походить її сусід, як формувалася його ідентичність, які в нього вразливості і точки напруги, має значно більше шансів вибудувати стійку безпеку. Україна в цьому сенсі рухається швидко, і кожна така стаття — частина цієї роботи.

Часті запитання (FAQ)

Чим росіяни відрізняються від українців з історичного погляду?

Росіяни сформувалися як окремий етнос у XV–XVI століттях на основі Володимиро-Суздальського і Московського князівств, з помітним впливом фінно-угорських і тюркських народів. Українці ж — спадкоємці Київської Русі, Галицько-Волинської держави і козацьких утворень, з власною безперервною лінією розвитку. Намагання Москви видати себе за «спадкоємця Києва» — це пізніша імперська конструкція.

Скільки росіян живе у світі і в Україні зокрема?

Загальна кількість у світі оцінюється приблизно в 137 мільйонів осіб. В Україні, за різними підрахунками, від 1,7 мільйона до кількох мільйонів, залежно від методології обліку і самовизначення. Найбільші громади за межами РФ — Казахстан (3,8 млн), США (2,6 млн), Україна і Білорусь.

Чому Кремль називає росіян «державотворчим народом»?

Це політичне рішення, закріплене поправками до Конституції РФ у 2020 році. Його мета — юридично обґрунтувати «право» Росії втручатися у справи інших країн, де живуть етнічні росіяни або російськомовні. Фактично це легалізація імперської доктрини «захисту співвітчизників», яка використовується як привід для вторгнень.

Чи є росіяни «корінним народом» Сибіру і Далекого Сходу?

Ні. Колонізація цих територій почалася в XVI–XVII століттях, тобто кілька століть тому, і відбувалася на тлі витіснення або асиміляції корінного тюркського і фінно-угорського населення. Тому говорити про «ісконні землі» в цьому контексті — це ігнорувати історію.

Як відрізнити росіян від російського режиму?

Це різні речі. Російський етнос — це спільнота з власною культурою, мовою, історією. Режим Путіна — це конкретна політична конструкція, яка використовує етнічний чинник для виправдання війн і репресій. Українська позиція — вести війну з режимом, а не з народом, і надавати можливість тим, хто хоче жити вільно.

Чи можлива зміна в самому російському суспільстві?

Історично — так. У XX столітті вже були періоди, коли частина російського інтелігентського середовища переживала катарсис і відмовлялася від імперських амбіцій. Сьогодні всередині РФ є і опозиційні рухи, і волонтерські ініціативи, і люди, які свідомо проти війни. Питання в тому, чи виникнуть умови для ширших змін, і це значною мірою залежить від перебігу війни і санкційного тиску.

Чому знання про етногенез росіян важливе для пересічного українця?

Бо це допомагає не вестися на маніпуляції. Коли розумієш, як формувалася ідентичність «русского мира», бачиш, що «захист співвітчизників» — це привід, а не причина. Коли знаєш про асиміляційні процеси, розумієш, чому «корінні росіяни» Сибіру — це міф. Коли пам’ятаєш про спроби привласнити Київську Русь, легше пояснити іноземним партнерам, чому Україна бореться не тільки за себе, а за історичну справедливість.

Що робити з упередженнями щодо всіх росіян в Україні?

Діяти розумно і по фактах. Україна — правова держава, і кожен випадок оцінюється індивідуально. Етнічне походження не є підставою для дискримінації, але й не дає індульгенції за підтримку війни. Кращий спосіб подолати упередження — конкретні дії: спільна робота, волонтерство, інтеграція в українське суспільство, готовність розмовляти і слухати.